У Львові дуже багато левів. Чи замислювалися ви, чому їх так багато і що саме вони символізують. Старші люди говорять, що це колишні львів’яни, які щось зробили для свого міста. Раз на рік, вночі, всі ці леви збираються разом, щоб визначити, хто з міщан впродовж останнього року дослужився до того, аби стати одним із них. Головує на цьому зібранні найстарший лев – з найстаршої міської печатки.
Сходить сонце, спливає ніч і металеві, скляні, дерев’яні леви повертаються до будинків. А щоб дізнатися, де відбувається це таємне зібрання, треба стати одним зі знаменитих левів.
Таємниці
Місто Лева розкинулося на берегах Полтви. Тепер ця річка протікає через центральну частину Львова, але не під Оперним, як прийнято вважати, а між двома театрами: на лівому березі Полтви лежить Оперний, на правому – театр ім. М. Заньковецької.
Через Львів колись пропливали кораблі, дістаючись до міста з Балтійського моря – через Віслу та Західний Буг.
Львів – центр європейського вододілу. Є такі дахи, з одного боку яких вода стікає у Балтійське море, а з іншого – у Чорне.
Місто було дуже добре укріплено, охоронні вали заклали німецькі архітектори. Планувальна структура Львова збереглася до наших днів. Внутрішня лінія оборони мала висоту до восьми метрів. Порохова вежа була елементом іншої оборонної лінії. Товщина її стін сягає трьох метрів. Порох у вежі зберігали під час воєн, а в мирний час – борошно.
Львову не 750
Порохова вежа – найбільш відоме серед туристів місце. Звідси починається знайомство зі Львовом.
Неправда, що Львів відсвяткував 750 років від заснування. Це лише дата першої письмової згадки. В Галицько-Волинському літописі ця подія датується 1257 роком. Літописець пише: «Полум’я було таке, що зо всеї землі Холмської заграву було видіти. Навіть і зо Львова дивлячись було видно її по белзьких полях». Але це лише письмова згадка про місто, яке, вочевидь, існувало віддавна. Тому жоден екскурсовод не помилиться, якщо скаже, що всередині ХІІІ століття постає гордий Львів.
Пам’ятник Федорову – радянський солдат
1977 року було відкрито пам’ятник Федорову. Львівські скульптори дістали замовлення з Москви – за два місяці збудувати його. За такий короткий термін це було нереально, тому скульптори знайшли вихід: взяли макет типового радянського солдата, причепили йому голову, дали в руки книжку. Придивіться, як із шинелі зроблено фартух і які кирзові чоботи на ногах у друкаря.
Еклектика середньовічного міста
Церква Успіня Богородиці і Каплиця Трьох Святителів – найкращі взірці середньовічної архітектури Львова, до того ж тут був центр Ставропігійського братства. Вежа дзвіниці цієї церкви названа на честь грецького купця Костянтина Корнякта. Все, що пов’язане зі Львовом XVI-XVII століття, перейшло через ці церковні мури. Тут був висвячений Петро Могила на Київського митрополита, тут діяла Львівська братська школа, яка стала фундаментом для побудови майбутньої європейської системи освіти в Україні. Середньовічний дворик церкви колись бул цвинтарем.
На площі Ринок зосереджено 50 пам’яток архітектури. До 1826 року Ратуша займала половину тієї ділянки, що тепер. 1826 року вежа Ратуші впала і її перебудували. Львів’янам вона не сподобалась і її нарекли «велика австрійська пічка з високим комином».
Єдиному Богу честь і хвала
У Львові є понад 120 чинних храмів. Якщо ж полічити всі сакральні місця, то їх близько 400. Духовний центр світу. Тут співіснують понад 20 релігійних конфесій.
Костел святої Євхаристії або тіла Господнього, ще називають Домініканським собором, який належав ордену домініканців. Домініканський орден – один з перших римо-католицьких орденів. Його головним завданням було відсстежувати єресь. Костел перебудований у XVIII столітті. Він є зразком пізнього бароко. В середині споруди майже не має розписів, зате є красиві пластичні форми. Символом домініканців є собака, яка лежить на євангеліє і охороняє його. В зубах у неї палаючий смолоскип.
Правила доброго тону
Один із законів XV століття «Про обмеження розкоші» гласить: якщо господар хоче гуляти весілля, то він має право запросити 16 гостей і не більше, поставити на стіл чотири страви і не більше, запросити чотирьох жартівників і не більше. Якщо ж він прагне більшої розкоші, повинен сплатити великі податки. Ось так законним способом поповнювали міську казну.
Ще 50 років тому поганим тоном у Львові вважалося, коли чоловік ходив з непокритою головою. Так він висловлював неповагу до інших. А оголена жіноча п’ята свідчила про легковажність.
Наче Вавилон
Львів найкраще порівнювати з Вавилоном. Тільки в Вавилоні, де мови були переплутані, як і у Львові, всі завжди знаходили спільну мову. У місті Лева вже понад 750 років співіснуюють багато народів. Львів’ян не здивуєш ні польською, ні німецькою, ні російською.
Філіжанка кави (філіжанка у буквальному перекладі – «багато святості») – це вже наше рідне слово. У Львові людей, які п’ють багато кави, називають кавунами. А справжні кавові гурмани, кажуть, що в житті не можна псувати три речі: каву цукром, вино водою, а кохання шлюбом.
Усе має свій початок і свій кінець
Будинок «Пори року», що на вулиці Вірменській 23, став першим будинком у Львові, де на фасаді було зображено не міфологічних персонажів, а звичайних людей. Тут можна побачити річний цикл селянина: весна, коли орють землю, літо – час збирання урожаю, осінь – процес толочення льону і зима – єдина пора року, коли селянин міг відпочити, катаючись на санках. В центрі будинку сидить Крон, або Кронос – господар часу, який тримає Всесвіт у руках. Чотири личка символізують чотири вітри, які віють з різних частин світу. На кутах будинку – два лелеки, які тримають латинські написи, що в перекладі означають: «Все має свій початок, все має свій кінець.
Жінки, які обходяться без чоловіків
На вулиці Вірменській є будівля, де на барельєфах ви можете «прочитати» історію кохання жінок, мешканок одного з островів Егейського моря. За грецьким міфом, богиня кохання Венера вміла перетворюватися на левицю, що зображено на центральному барельєфі. Левиця приводила з собою амурів, які вигравали на ріжках і так втішали жінок, що вони забували про чоловіків. І навіть, якщо чоловіки сміли з’являвся в цій ідилії, представниці прекрасної статі або вбивали їх, або виганяли.
Місце, де справджуються бажання
Але лише одне бажання на день, і вголос говорити не можна. Це новий міф. Неподалік Домініканського собору Сергій Олешко кілька років тому спорудив пам’ятник відомому художнику-примітивісту Никифору Дровняку. Олешко, мабуть, і не думав, що його творіння обросте такою легендою: варто лише потерти носа пам’ятнику і бажання здійсниться.
На останок
Туристи часто запитують, як можна жити посеред скількох архітектурних пам’яток, особливо, в середньовічній частині Львова, на що відповідь: «Як-як? – регулярно».
Львів’яни живуть наче в музеї, просто час від часу самі обертаються на експонатів.
