Футбольна уніформа суттєво мінялася протягом всієї історії футболу. Це сьогодні вона має практичність і збалансованість, і уявити футболіста, одягненого в щось громіздке та незручне, нам важко. Щоб форма отримала сучасний вигляд, нашим предкам довелося серйозно попотіти.
У 70-х роках ХІХ століття стандартна футбольна форма називалася "плюс 4″, тому що складалася із чотирьох основних елементів: штанів, заправлених у високі, до колін шкарпетки, сорочки та шапки. Футболісти навіть іноді одягали циліндри.
У Вікторіанські часи в Англії гравцям доводилося носити важкі робочі або армійські черевики, що було дуже нелегко і травмонебезпечно.
У той час професійний футбол ще тільки починав набирати обороти, і спортсмени одягалися "хто в що хотів”. От як описували форму команди "Британські Леді”: "Леді, які представляли "Північ”, були одягнені в червоні блузки в білий горошок, вільні чорні бриджі, чорні панчохи, червоні берети, коричневі шкіряні черевики та штани”. А власник кінських перегонів лорд Роузбері вмовив шотландців виступити проти англійців у формі жовто-рожевого кольору (у такій тоді виступали його жокеї).
Соціальні зміни, що відбувалися у суспільстві, сприяли прискореному росту розвитку футболу. У першому десятилітті ХХ століття команди вже повинні були мати єдину форму. Вікторіанські комплекти уніформи були замінені светрами й довгими шортами. Гумки тоді ще не винайшли, і шорти трималися на ременях. Так в 1921 р. Джим Боуі грав у фіналі Кубка Шотландії, коли його шорти раптом порвалися. Поки він міняв їх, гравець, якого він опікував, забив єдиний гол у матчі.
Форма поступово ставала культовим атрибутом. Так воротар Дік Роуз був дуже марновірною людиною і всі свої 23 матчі за збірну Уельсу відіграв у сорочці, яку не прав зі свого першого міжнародного матчу в 1899 р.
Також піднімалися питання цензури. Так в 1904 р. Англійська Футбольна Асоціація, стурбована тим, що футбольні шорти ставали усе коротші, ввела правило: "Футбольні шорти повинні прикривати коліна гравців”. Однак, що повинен був робити суддя, якщо вони не прикривали коліна – було незрозуміло.
Найбільш глобальні зміни в уніформі відбулися після Другої світової війни, у континентальній Європі, особливо в Італії й Угорщині. Довгі шорти мали недоліки (вага, дискомфорт), довелося їх удосконалити.
В 1939 році починають з’являтися перші номери на сорочках. Потрібно додати, що у 1960 році шотландський "Селтік” став першим та єдиним клубом, у гравців якого були пронумеровані шорти, а не сорочки.
Інша масштабна зміна у футбольній формі відбулася, коли були винайдені синтетичні волокна, типу нейлону й акрилу. Одяг став дуже легким, практично непромокаючим як усередині, так і зовні. Через шипи взуття стало краще "чіплятися” за газон.
Сьогодні через комерціалізацію футболу постійно змінюється і вигляд форми. Нові технології беруть своє. Компанія "Nіke” змогла домогтися того, що форма тепер важить 150-200 грам, тканина не поглинає вологу, а значить, під час гри вага футболки не збільшується. Сучасні бутси так само відрізняються малою вагою та підвищеною зручністю. У професіоналів кожна пара взуття під певну погоду, у бутс різна кількість шипів. Футболістам створюють унікальне взуття з урахуванням антропометрії стопи, щиколотки й інших факторів.
Футбольне екіпірування стало ще й захищати гравців. Сьогодні в кожного профі під гетрами на гомілках стоять щитки, що охороняють від травм. З’явилися гетри і воротарські рукавички.
Всі ми звикли до рекламних оголошень на футболках гравців. Іноді футболісти виражають протест або співчуття й розміщають у себе на плечі різні пов’язки. Іноді спонсорські контракти доходять до абсурду. Так футболістам мадридського "Атлетіко” на кожен матч доводилося виходити в різному одязі, тому що рекламувалися нові фільми, які на той момент ішли в кінотеатрах. Говорили навіть, що вони намагалися виготовити їх дешево й використовували тканину від матраців з місцевого заводу. Деякі дотепер після тієї історії називають "Атлетико” матрацниками.
В історії футболу були і своєрідні модники. Деякі під основною футболкою носили майку з різними закликами, гаслами, жартами, рекламою. Відомий російський футболіст Єгор Титов дуже любив носити майку "Хто ми? М’ясо”.
А збірній Камеруну навіть заборонили грати на ЧС-2002 у Кореї і Японії у своїх дивних майках. Офіційний представник штаб-квартири ФІФА Кейт Купер заявив, що "верхня частина форми у вигляді безрукавки” не може бути схвалена як форма національної команди. "Це не звичайна спортивна сорочка, а жилет”,– відзначив він. Таким чином, камерунцям не вдалося стати законодавцями футбольної моди. Такий вибір одягу був не випадковий, вона ідеально підходила для жаркого тропічного клімату в Африці. Також в африканців були спроби об’єднати труси й майку в єдиний комбінезон.
Донедавна в суддів була непомітна форма. Але арбітри з італійської Серії А на чолі з П’єрлуїджі Колліною стали носити форму салатового кольору і не помітити їх було дуже важко.
