Історія нижньої білизни: від античності до теперішнього часу…
Спочатку терміну "нижня білизна” взагалі не існувало, натомість жінки вдягали під верхній одяг "натільну білизну”. І вона, на жаль, зовсім не призначалася для спокушання. Цінували в такій білизні в першу чергу функціональні якості. Головне завдання, яке вона повинна була виконувати,– це приховувати недоліки фігури. Понад тисячу років, починаючи з 3000 до н.е., головна і єдина модна тенденція – це одягання "топлес”. Наприклад, в Стародавньому Єгипті сарафани на бретелях з тонкої тканини починалися якраз під грудьми, повністю їх оголяючи. Проте бажання виглядати спокусливіше підштовхнуло жінок до винаходу протитипу сучасного бюстгальтера. Мешканки Стародавньої Греції почали носити apodesme – невелику стрічку, яку пов’язували під грудьми навколо торсу. З часом ця конструкція трансформувалася у вужчий варіант – mastodeton. Його носили на різних ділянках тіла, а тому і називали залежно від цього zona, strophium або cingulum. Римлянки запозичили у гречанок apodesme, але дали йому нові назви: mamillare, fascia, capitium і toenia. Fascia носили для утримання росту грудей, mamillare стягував дуже пишні груди, а storphium просто виконував функцію підтримки. Так і народився перший корсет, завдяки якому декольте стало спокусливішим.
Через століття жінками оволоділо прагнення зменшити груди, і вони почали обертати її в широкі смуги з тканини. Найбільшої популярності стягуючі корсети досягли у середні віки: у бажанні мати тонку талію і пишний бюст жінки не звертали уваги на страждання. Але корсет все ж таки наносив істотну шкоду здоров’ю. Було відмічено, що ребра деформувалися настільки, що зачіпали і атрофували легені. У XV столітті стало модним оголяти груди. І з натільною білизною, яка давно вже вийшла за рамки виконання простого функціонального завдання, почала боротися церква. У XVII столітті кардинал Мазаріні навіть намагався заборонити виробництво деяких деталей туалету. Повсюди медики висловлювалися проти "осиної талії”. Але ніякі укази та рекомендації не змогли змусити жінок відмовитися від витонченості, яку давало використання корсетів. Але що парадоксально, нижня сорочка у той час була розкішшю. Її могли собі дозволити лише дуже заможні люди. Свої розкішні плаття панянки носили прямо на корсети. Тонке трико під плаття жінки почали носити тільки після Французької революції.
Історія нижньої білизни, як такої, почалася лише в середині XVIII століття. Приблизно тоді ж з’явилися натільні сорочки, однакові і для чоловіків, і для жінок. Шнурові корсети змінилися "механічними”, які затягувалися за допомогою вбитих петель. В силу дуже широких (до 6 м) жіночих платтів активно використовувався крінолін ("crin” в перекладі з французького – кінський волос) – жорстка конструкція з матерії, китового вуса і навіть сталевих обручів.
До кінця XIX століття жінки нарешті почали одягати натільну білизну для краси. Тоді ж і з’явився більш романтичний термін – "нижня білизна”. Виготовлялася вона з батисту або шовку, а при обробці активно використовувалися мережива, вишивка, різні тиснення. Величезну популярність здобули панталони, оброблені шовком, рюшами, бантами, воланами. І хоча громадськість такі новомодні течії сприймала надмірними, професія швачки ставала все більш і більш респектабельною. Фантазували вони на славу: вибір і малюнок був величезний. Вирізи, вишивка, в’язання гачком і тасьма робили нижню білизну розкішнішою. Дещо змінилося і призначення корсета: спереду до нього почали прикріплювати перші гумові підв’язки. Таким чином, крім корекції фігури корсет почав виконувати функцію поясу. Проте пояси, якими ми їх знаємо, з’явилися дещо пізніше. У той час панянки носили декілька кілограмів нижньої білизни: штанці, сорочку, "спідницю пристойності”, корсет, дві нижні спідниці тощо. Взимку одягали ще і теплу білизну. З часом це не могло не привести до бажання позбавитися від "зайвого” одягу. У 1896 р. навіть було створено організацію "боротьби за спрощення жіночого одягу”.
Бюстгальтер винаходили кілька разів. Найбільш наближеним по вигляду до сучасного він вперше з’явився в 1889 році, коли Ерміне Кадоль презентувала в своїй корсетній майстерні le bien-etre. Дві сатинові стрічки тримали чашки, а ззаду все це кріпилося до корсета. Мода 1900 року – це жінка із запалим животом і підкресленими пишними сідницями. Груди також підкреслювали, часто муляжем. Проте через десяток років нижня частина корпусу набула пряміших ліній. Жінки "втратили” талію, стегна і сідниці, що досягалося за допомогою все того ж корсета з китового вуса, стрижні якого були надмірно видовжені. Але вимоги спростити жіночу білизну не стихали. Перш за все жінки виступали за відміну корсета (але не за його заміну). Саме тоді на ринку з’явилася велика кількість бюстгальтерів, хоча їх конструкції були витримані в традиційному стилі: китовий вус, стрижні, вкладки на шнуруванні.
У 1903 році в Паризькій медичній академії жінка-лікар Гош Саро виготовила перший в світі бюстгальтер, розділивши корсет на дві частини: безпосередньо сам бюстгальтер і пояс. Приблизно в цей же період дещо змінився спосіб життя, що не могло не вплинути жіночий одяг. В той час багато панянок захоплювалися катанням на велосипеді, а тому почали віддавати перевагу зручному одягу: корсет став м’якшим. Нова конструкція "бандо”, що повторювала форму бюстгальтера, поступово замінила корсет. Трохи пізніше акцент змістився у бік глибини чашок. Услід за змінами бюстгальтера народилися і перші трусики. Завдяки своїй простоті та універсальності вони стрімко увійшли до гардеробу жінок.
У 1935 році в США виробники придумали подушечки, які вкладали в чашки бюстгальтерів, що ввело нову маркіровку від A до D. А в 1942 році бретелі бюстгальтера стали регульованими. Друга Світова війна принесла дефіцит всього, у тому числі і нижньої білизни. Але треба сказати, що саме в цей час знов проявився дух винахідництва: знаходилася потрібна тканина, з якої виготовлялася білизна. Особливою популярністю користувалася тепла нижня білизна. З приходом американців прийшли і нові тенденції, і матеріали.
Повернулася "осина талія”, а разом з нею і бажання розкоші в нижній білизні. Саме виробники того часу вперше в історії звернули увагу на дівчаток-підлітків і на виготовлення спеціально для них колекцій нижньої білизни. В 60-х роках XX століття з’явилося нове чудове волокно – лайкра, а разом з нею і перші колготки, і міні-спідниця. Але протести проти бюстгальтера не замовкали, і навіть мали місце масові студентські бунти, на яких публічно спалювалися бюстгальтери. Через зміну відношення споживачок – жінки вже не носили сорочки, нижні спідниці та ін. – почали виготовлятися все більш легкі бюстгальтери. Штанці втрачали довжину до тих пір, поки не перетворилися на шортики-бікіні. У 80-х розкіш проникла усюди, і нижня білизна не залишилася осторонь. Наслідком відновлення позицій стало відкриття в 1986 році в США першого музею нижньої білизни.
В сучасному світі йдуть справжні війни нижньої білизни. Одні виробники вважають, що найбільшої пишноти бюст досягає, якщо груди щільно притиснуті одна до одної. Для досягнення цього ефекту в конструкції бюстгальтера використовують спеціальні вкладки. При цьому утворюється симпатична улоговинка. Інші ж виробники прагнуть припіднести груди якомога вище, що також досягається завдяки відповідній конструкції бюстгальтера. Ще більшою популярністю почала користуватися безшовна білизна. Вона виявилася дуже практичною і модною. Відсутність швів, що просвічуються крізь одяг, швидко підкорила жіночу половину людства. Більш того, ця білизна володіє стягуючим ефектом, що стало порятунком для багатьох жінок з пишними формами.
Сьогодні експерти бачать два напрями розвитку нижньої білизни: сексуальність у поєднанні з елегантністю і чіткість ліній разом із спортивністю. Обидві ці тенденції, безумовно, знайдуть свого споживача. Час тече, а історія не стоїть на місці!
