Зі статистики відвідування цієї веб-сторінки бачу що багато людей потрапляють сюди шукаючи на в пошукових системах "чим же ж дзеркальний фотоапарат кращий” від інших типів. І їм показує деякі мої статті де згадується фотогафія. Не можна щоб люди заходили "вхолосту”. Спробую це виправити. Мені цікаво, а комусь може буде корисним . Коли я купував свій "наступний” фотоапарат я вже твердо знав що це буде "дзеркальний”, хоча ще не розумів чим він кращий. Я не професійний фотограф і навряд чи вже досвідчений любитель. Я просто напишу про те, що я знаю про переваги дзеркальних фотоапаратів. Частина написаного може бути не вірним, але це не завадить зрозуміти що таке дзеркальний фотоапарат і чому він кращий (а він справді кращий) за, принаймні, цифрові "недзеркальні”.
Свого часу я теж задавався такими питанням. Тоді я ще нічого не знав про дзеркальні фотоапарати, а свій Nikon вибрав з легкої руки Василя Кітраля, який просто сказав "Та купуй собі D50 і все…”. Через тиждень D50 вже був заставкою на робочому столі комп’ютера, а через 3,5 місяці я його купив. І ось вже замовивши тоді собі фотоапарат я почав взнавати, а чим то дзеркальні фотоапарати кращі.
Отже. Спочатку про просте. Напевне вже всі, хоч раз в житті, користувались недорогим цифровим фотоапаратом, або як їх ще називають "мильничками”. Це портативні пристрої що прекрасно підходять для "домашніх” фотографій. Вони маленькі, красиві , прості в користуванні.
Відзняті фото можна переглянути на дисплеї фотоапарата. Цей самий дисплей використовується і під час, безпосередньо, фотографування – на ньому ми бачимо що саме буде сфотографовано (оцінюємо композицію, "якість”) та деякі корисні параметри фотоапарату та отримуваного зображення.
Тобто ще перед фотографуванням, як таким, світло вже потрапляє через оптичну систему фотоапарата на світлочутливий сенсор, обробляється процесором фотоапарату та відображається у вигляді картинки на нашому дисплеї.
Причому для того щоб ми змогли оцінити картинку яку отримуємо, оптична система налаштовується таким чином, щоб картинка на дисплеї була якомога "краща” – наприклад об’єктив (а яким б маленьким фотоапарат не був а об’єктив він мусить мати) встановлюється на так звану гіперфокальну фокусну віддаль – таке положення елементів оптичної системи при якому усі об’єкти що розташовані від фотоапарата починаючи з певної віддалі (1-3 м) і до безмежності виглядають чіткими.
Таким чином, навіть на простому цифровому фотоапараті ми можемо побачити "загальну картину” майбутньої фотографії. Проте багато деталей нам недоступні.
Наприклад ви хочете зробити портрет. І для цього треба щоб людина була в фокусі, а фон – розмитий. На дисплеї все виглядатиме однаково "чітке” (чи однаково "нечітке” ).
Тобто, картинка на дисплеї, по якій ви орієнтуватиметеся вже минула і оптичну систему і фоточутливу матрицю і купу процесів цифрової обробки зафіксованого зображення. І, грубо кажучи, воно вже не таке як є насправді, яким ви його бачите очима (з глибиною різкості, фокусом на певному об’єкті), та й крім того обмежене технічними можливостями дисплею (розмір, "зернистість”, кут зору, триколірність матриці дисплею).
І найкраще в цьому всьому те, що більшості з нас цих можливостей цілком вистачає. Але не всім… Дзеркальний фотоапарат (англ. – SLR)- фотоапарат в якому потік світла що потрапляє в об’єктив, замість того щоб відразу потрапити на плівку чи світлочутливу матрицю, може скеровуватись безпосередньо в видошукач (де обсервується оком оператора).
Це робиться за допомогою дзеркала, що встановлюється під певним кутом на шляху світла, між оптичною системою об’єктива та матрицею. В момент фотографування дзеркало забирається (переважно опускається) дозволяючи світлу потрапити на матрицю.
Зміна положення дзеркала, разом з рухом шторок затвора (що контролює час протягом якого світло потрапляє на матрицю) створює унікальний, сексуальний , звук "клацання” фотоапарата при зйомці. Це не найважливіша, але дуже приємна характеристика дзеркального фотоапарата! Ви "відчуваєте” процес створення фотографії. Чуєте звук вухами, відчуваєтет це "клацання” руками і всім решта. В перші дні мені підкошувались коліна і пробігала приємна слабість по спині коли "спрацьовував” мій дзеркальний фотоапарат. Після вигляду це чи не перша первинна ознака дзеркального фотоапарата – "серйозний” звук.
Досить лірики.
Тобто ми маємо оптичну систему об’єктив<—->матриця і за допомогою дзеркала втручаємось "підглядаємо” в те що попадає на матрицю і буде зафіксовано.
Отже ми маємо можливість бачити що насправді потрапляє в об’єктив: яких воно пропорцій, якого кольору, який об’єкт різкий а який ні, де край композиції. Переглядаючи на "живу” картинку ви можете бачити глибину різкозті (відстані між якими все чітке, а далі і ближче – розмито), ви можете бачити як виглядає відблиск світла в воді чи яку форму (боке) має розмитість дальних об’єктів.
Ось вам ще одна, вже дуже важлива, перевага – можливість оцінити усі оптичні тонкості зображення (глибину простору що відображається різко, рос. - ГРИП), боке, дію на зображення світлофільтрів і насадок, визначення границі кадру. І це все ви перевіряєте найкращим з можливих інструментом – людським оком.
Таким чином, основна відмінність дзеркальних фотокамер є наявність дзеркала що дозволяє бачити як все виглядає з "точки зору” матриці. Проте не пов’язуйте цю особливість лише з цифровими "мильничками”. Це не просто відмінність від "мильничок” чи дорогих але не дзеркальних фотоапаратів. Це різниця від усіх інших типів систем фотоапаратів. Знайте, що перші дзеркальні фотоапарати створено ще на початку XX століття (19xx ).
Далі – відхиляюсь від технічного опису і переходжу до особистого досвіду і спостережень.
Я вже згадував, що в дзеркальних фотоапаратів є затвор. Це дві шторки які перекривають доступ світлу до матриці і відкриваються на певний час (час витримки) в момент фотографування. Так як час потоку регулює затвор, інший важливий елемент системи, діафрагма використовується тільки за призначенням – регулювати кількість світла, збільшуючи чи зменшуючи центральний отвір. Так, ви можете змінити параметри діафрагми і відразу спостерігати як це впливає на зображення.
В недорогих дзеркалках шторки нема – її роль відіграє та ж діафрагма (постійно максимально "відкрита”, в момент фотографування зменшує отвір до заданого). Прочому на відміну від шторки "спражнього” затвора система якого рівномурно освітлює всі частини кадру, діафрагма "відкривається” збільшуючи діаметр отвору (з мінімального до встановленого максимального), а потім зменшує отвір. В результаті зображення по центру пучка еспонується найдовше, а на краях – найменше часу, тому в недорогих "мильничках” інколи видно затемнення по краях кадру.
Так як з дзеркальним фотоапаратом можна бачити і оцінювати усі потрібні деталі – вам дають можливість їх регулювати. Тому усі важливі параметри отичної системи – витримка, величина діафрагми, фокусна віддаль, різкість можна змінювати вручну. Крім того "вручну” буквально – крутячи на об’єктиві, чутливо, прецезійно. "Найслабший” інструмент – ваша художня фантазія.
Так як регулювати можна все – мусять вам забезпечити можливість регулювати. Тому оптичні системи, зокрема об’єктиви для дзеркальних фотоапаратів, апріорі, мусять бути якісними, складнішими (на жаль і дорочими). Більше того – раз вони на рівень вищі по якості і розраховані на різні типи завдань – їх роблять знімними. Це дуже важливо! Ви можете міняти об’єктиви виходячи з того, які характеристики вам зараз потрібні – діапазон фокусних віддалей, світлочутливість, кути зору, аберації, загальна якість, ціна (купити дешевий об’єктив, а потім, колись, оновити до якісного). Ось тільки об’єктиви для різних марок фотоапаратів мають різні системи кріплення і не взаємозамінні.
Скільки ви маєте об’єктивів, стільки ви маєте й фотоапаратів. Якщо ви фотографуєте не лише в барах на вечірках то обов’язково захочете вузькоспеціалізовані об’єктиви, що максимально "відпрацьовують” себе для певного типу фотографій. Не захочете – можете купити універсальний об’єктив. Можете не купити. Свобода вибору об’єктива – ось що ще дає вам дзеркальнитй фотоапарт.
Ну ось, виявляється у вас вже і оптика трохи краща. Хіба ж можна використовувати гарну оптику, але не мати чим гарно зафіксувати отримане зображення? Звичайно ні. Тому в дзеркальних фотоапаратах використовують кращі матриці. І що дуже важливо – фізично більші за розмірами.
Оптика як наука, в своїй геометричні частині, оперує кутами та відстанями (пригадуєте оптичні осі і лінзи на уроках фізики в школі ). Тому розмір має значення! Усі основні характеристики отримуваного зображення залежать від параметрів оптичної системи, а ці параметри залежать від розміру реєструючого елементу – матриці. Більша матриця це менше шумів, краща глибина різкості… Знаємо ж, професіонали хвалять плівкові фотоапарати. Крім самих хімічних переваг отримання відбитку на плівці (димамічний діапазон, кольори) дуже важливу роль відіграє її фізичний розмір.
Дивовижно, але в дешевому цифровому фотоапараті матриця до десяти і більше разів менша за плівкову – див. малюнок (існує навіть спеціальна характеристика матриці – кроп-фактор: співвідношення площі заданої матриці до розміру кадру стандартної 35-мм плівки)!
Лише дорогі дзеркальні фотоапарати (ціною 1-1,5 тис. доларів за "тушку”) мають матриці майже співрозмірні з розмірами плівкового кадру. Мій Nikon D-50 має матрицю десь 15×23 см (проти 24×36мм плівки). Знаю що Canon EOS-5D має матрицю з кроп-фактором 1, тобто таку ж як і плівковий кадр за розміром.
Отже – дзеркальні фотоапарати мають більші матриці (хоч це і не пов’язано з дзеркальною системою напряму, як і наявність змінних об’єктивів). Звідси часто випливає добра чутливість матриці (майже безшумне ISO 800 в Nikon D50), можливість використовувати низьку чутливість (ISO 50-100 в дорожчих моделях). Чудовою можливістю є і зменшення можливої глибини різкості. Коли ви не натискаєте на кнопку – дзеркало підняте і матриця не бачит що робиться на білому світі. Зате бачимо ми, своїм оком, а на шляху променів працюють багато автоматичних систем – система автофокусу, оцінки яскравості і т.п.
В звичайгих цифрових фотоапаратах світло яке потрапляє на матрицю аналізується постійно. Так отримуються параметри освітленості, автофокусу та інші. Причому автофокус здійснюється за принципом знаходження найбільшої контрасності. Тому такі фотоапарати рухають об’єктивом туди-сюди, аж поки не зрозуміють де "серединка”, точка фокусу з найбільшою контрасністю.
Дзеркальні фотоапарати ж, завдяки окремій системі автофокусу, вимірюють його за допомогою визначення фази світлової хвилі. Вибачте, не розумію до кінця як, але це дозволяє точно знати в який бік рухатись об’єктиву для точного фокусу, без потреби шукати "золоту серединку”.
Через те що в звичайних фотоапаратах матриця постійно "в роботі”, вона нагрівається і грішить різними шумами, притаманними фотореєструючим матрицям, тому перед безпосередньо зйомкою треба її очистити від усіх сигналів. Ніби дати заспокоїтись і аж тоді зареєструвати картинку. На це теж витрачається час.
Ось так, фокусуючись, очищууючись, визначаючи параметри освітлення, такі фотоапарати втрачають купу часу, за який Ваш об’єкт вже відвернувся чи перейшов на іншу віддаль (зіпсувавши визначений фокус).
В дзеркальному фотоапараті ж усі параметри вже заміряно без задіяння матриці, фокус швиденько визначено, матриця "чиста” і "холодна” – лише опустіть дзеркало і зафіксуйте зображення. Забудьте про шум двигунів і секундні очікування на мильничках (особливо в темноті, нє?). На дзеркальному фотоапараті фокус "лапається” миттєво. Ніякого дискомфорту.
Щоправда через окрему систему автофокусу дзеркальні фотоапарати можуть хворіти "бек-” чи "фронт-фокусом” [рідко, але перевіряйте])!
Маючи гарну оптику і кращу матрицю треба задуматись про збереження зображення в електроному вигляді. Зміни процесора фотоапарата, внесені в вашу фотографію яку збережено в форматі JPG – назавжди. JPG – формат збереження графіки з компресією та втратою даних. Скомпресовану картинку, втрачені крапки, відновити неможливо ніякими методами.
А що якщо треба підкоректувати яскравість? А якщо сніг виглядає синюватим, або пісок червоний? Корегуючи параметри картинки для усунення одних проблем – діємо на неї загалом, отримуючи інші проблеми. Навіть використання роздутого маркетологами TIFF формату для збереження фотографій не допомагає. Бо цей формат теж з втратою даних, як би його не вихваляли, і додаткових можливостей нам не дасть.
{mosgoogle right}А от в дзеркальних фотоапаратах (напевне у всіх) є можливість, після реєстрації зображення на матриці не обробляти його, а зберегти у первинному, сирому (англ. – RAW) форматі. Математично, цей формат містить на декілька розрядів більше інформації про кожну комірку світлочутливої матриці.
Тому використовуючи спеціальні програми на комп’ютері, що емулюють процес обробки цих сирих даних процесором фотоапарату, можна коректувати і обробляти їх (в певних межах звичайно), що завгодно, без втрати даних про яскравості різних ділянок, кольорів тощо. Можна збільшувати чи зменшувати експозицію (співвіднощення кількості світла і часу протягом якого він потрапляв на матрицю) – так, ніби це ви робили налаштувавши фотоапарат ще тоді, при фотографуванні!
Проблем з балансом білого (правильними віддінками кольорів) в RAW форматі не існує взагалі, бо кожна точка на зображенні отримує колір лише після аналізу і обробки сирого формату. А пам’ятаєте хто керує обробкою? Скажіть програмі що на фотографії насправді було біле – і воно таким буде. А разом з ним стануть такими як були насправді і всі інші кольори. Такоє можна виправляти недоліки об’єктивів (наприклад хроматичні аберації – синювате чи червонувате сяяння на межі контрастних об’єктів). Час більше не владний над нашими фото (принаймні поки вони в RAW )! Переважно кожен виробник пропонує свої програми для обробки сирих даних. В Canon вона безкоштовна, в Nikon – платна. Є спеціальний додаток до Photoshop. Є декілька безкоштовних програм, наприклад UFRaw для безкоштовного графічного редактора Gimp (може працювати і "автономно”).
Ну і звичайно маючи такий потужних технічний арсенал можливостей дзеркального фотоапарату ви отримаєте і усі попутні переваги – можливість підключення додаткових батарейних блоків, безпровідне керування додатковими спалахами (дорожчі моделі), додаткові кнопки швидкої зміни деяких параметрів, додаткові дисплеї з основною інформацією, інформаційні панелі безпосередньо в видошукачеві, лінії розмітки кадру в видошукачеві тощо.
Не можу не згадати про екрему категорію цифрових фотоапаратів які називають "просьюмерськими” (суміш англійський слів proffesional і consumer), тобто професійно-любительські. На них ще кажуть псевдодзеркальні (псевдодзеркалки) (англ. – DSLR-like).
Це фотоапарати середньої цінової категорії (300-600 доларів) які мають деякі можливості дзеркальних – регулювання оптичних налаштувань (проте, переважно, лише через кнопки на корпусі), RAW-формат. Але мають незнімну, як правило "дешевшу” оптику та меншу матрицю. Це цілком пристойна техніка. Але вона не стане в один ряд з дзеркалкою.
Підсумовуємо. Дзеркальний фотоапарат крутіший бо: Головне: Він мій, круто виглядає і він сексуально клацає В ньому ми бачимо картинку своїм оком і таку, якою вона є насправді Змінна оптика (кому не треба – не міняйте) Дуже швидка система автофокусу Вторинне: Можливість ручного регулювання усіх налаштувань Фізично велика і технічно якісніша світлочутлива матриця (супер глибина різкозті, малі шуми…) Сирий, RAW-формат збереження фотографій Додаткові можливості і обладнання для професійної зйомки
Ось, коротко, і все. Скажу ше лише одне – купивши дзеркальний фотоапарат ви зробите правильний вибір і полюбите його назавжди, хай би чим він там не відрізнявся від інших! Вдалих знимків!
